Спадкоємець українських мудреців

Тарас Компаніченко — сучасний кобзар. Він — братчик Кобзарського цеху в Києві, соліст міжнародного хору «Академiя традицiй» і рок-фолькового гурту «Карпатiянs». Неперевершено грає на кобзі, бандурі, лірі, волинці. Виконує твори середньовіччя, бароко, класицизму, романтизму, часів української революції 1918-1922 років. Співає відомі та маловідомі народні пісні українською, церковнослов’янською, старопольською, польською, французькою та німецькою мовами. Давні музичні твори він знаходить в архівах, бібліотеках, приватних збірках Європи. Кобзар і лірник — невтомний учасник міжнародних фольклорних фестивалів, на яких іноземцям дає майстер-класи українських танців і кобзарсько-лірницьких традицій.

Коли він співає барокові пісні, то схожий на «спудея» Києво-Могилянської академії часів Петра Могили. А як заграє романс XIX століття, перетворюється на гарного українського шляхтича, на якого кинула погляд не одна панночка. Видається, що Тарас органічний в кожній епосі.

Він — активний учасник національно-демократичних рухів початку 1990-х, Помаранчевої революції 2004-2005рр.

Тарас Компаніченко був гостем «Дня». Перед тим, як розпочати розмову, ми попросили його нам заграти.

— Я виконав кант «Подякуйте Христу-пану» кінця XVI століття. В Україну канти пришли на зміну релігійним пісням — псалмам. Відбулося це внаслідок впливу Реформації. Представники багатьох українських аристократичних сімей посилали своїх дітей вчитися до європейських університетів: у Падую, Сорбонну, Краків… Деякі з них залишалися вірними прадідівській вірі — католицькій чи православній, а деякі під впливом розмаїтих течій протестантизму ставали кальвіністами, лютеранами чи аріанами. Це спричинило виникнення так званої позакостельної та позацерковної молитви. Домашній молитовний спів був дуже популярний при дворі князя Костянтина Острозького.

Інструмент, на якому я щойно грав, — реконструкція кобзи Остапа Вересая за описами Миколи Лисенка. Колись сам оригінал був у музеї Тарновського у Чернігові, але в міжвоєнні роки чи під час Другої світової війни десь загубився. Можливо, тепер він перебуває в Петербурзькій консерваторії чи в музеї Глінки у Москві чи в Мюнхені, де нещодавно в одному з музеїв знайшли торбан Івана Мазепи.

Кобз було багато й розмаїтих варіантів. Вона походить від кобуза, турецького інструмента. Спочатку в неї було дві струни, потім — три, а зрештою стало як у загальноєвропейської кобзи-лютні — вісім, тобто чотири здвоєні струни. Була дуже поширена в XVI-XVII століттях серед запорізьких козаків. Свідоцтвом цього є картини, що зображають козака Мамая чи козака Грицька Запорожця.

Кобзарський цех, до якого я належу, займається реконструкціями інструментів: лютні, кобзи, бандури, ліри… Сьогодні на них братчики цеху виконують виключно традиційний кобзарський репертуар. Однак на кобзі Остапа Вересая грають лише декілька людей в Україні: Володимир Кушпет, Юрко Барашовець, Едуард Драч; серед молодшого покоління — Андрій Білоус, Тарас Шушайло та я.

Тарас виконує швидкий козацький танок XVII століття.

— Цей танок віднайшли у Братиславській збірці. Їх досить багато в тогочасних збірках Європи. Дають їм різні ймення: «Baletto Ruteno» чи «Horea Rutenia», тобто «руський балет». Наприклад, у старих британських нотних записах можна натрапити назву «Horea Polonia» — «польський балет». Частина України тоді входила до складу Речі Посполитої, тому в музичному виконанні таких танців часто чути інтонації, притаманні як українській культурі, так і польській. Звісно, що вони належать до нашої спільної культурної спадщини.

Джерело: Українські пісні